Весілля було однією з найважливіших подій у житті українців, а традиційний "весільний” ритуал – чудовим явищем народної культури, який складався з складного комплексу різноманітних елементів. В українців існувала своєрідна система дошлюбних стосунків, яка проявлялася у формі знайомства, залицяння, сватання і т.д. Зазвичай молодь спілкувалася в межах свого села або вулиці, але не виключався вибір нареченого зза меж місця проживання. Традиційно місцями зустрічей були свята з танцями та іграми, спільна робота ("толока”). Частіше за все молодь збиралася на вечорниці ("вечорниці”), куди не пускалися дорослі. Для проведення вечорниць зазвичай наймали будинок (найчастіше у вдів), приносили їжу, влаштовували танці. Нарешті, основною функцією вечорниць був вибір судженого.

Українські традиційні весільні обряди

Пишний український весільний обряд ще добре зберігається в пам’яті старших людей, однак усе менше чути на весіллях традиційних пісень, все частіше замість старости весіллям керує наймані люди за гроші. однак попри пропаганду "вільного кохання” й громадянських шлюбів та постійні звинувачення у "відсталості”, шлюб і весілля для більшості українців залишається бажаним ритуалом, а для декого й таїнством.

Обряд сватання

Сватання – старовинний весільний обряд, що здійснбвався з метою досягнення домовленості між сім’ями про шлюб та отримання батьківського благословення. В даний час багато традицій цього обряду забуті, але у загальних рисах він зберігає свою форму.

У давнину сім’я нареченого засилала сватів в дім нареченої. Сватами могли бути спеціально запрошені особи або родичі (брати, дядьки, хрещений батько) нареченого. Сватати приїжджали після заходу сонця, очевидно, боялися наврочити. Увійшовши до будинку нареченої, спочатку говорили на абстрактні теми, потім про те, чи згодна сім’я нареченої видати дівчину заміж. Втрачено символіку обряду: якщо дівчина була згодна, вона брала в руки віник і мела у напрямку до печі, символічно висловлюючи своє рішення і як би закликаючи сватів в дім. Якщо ж дівчина була проти, вона мела у напрямку до дверей, виганяючи сватів з приміщення.

В даний час сватання носить швидше практичний, ніж обрядовий характер. Наречений частіше, попередньо отримавши згоду дівчини, приходить в її сім’ю сам. Дівчина призначає час його приходу і морально готує батьків. Нареченому слід купити два букети квітів (один для матері нареченої, інший для самої нареченої), подарунки для батьків нареченої. Наречений повинен виглядати на всі сто, все-таки перший раз в будинку, і краще, якщо у батьків складеться про нього позитивне враження. Наречена повинна представити свого обранця батькам і батьків нареченому, почавши з батька. Наречений, звертаючись до батьків нареченої, просить у них руки дівчини, говорячи при цьому про свої почуття і наміри.

Далі справа за батьками: вони або приймають юнака, висловлюючи свою згоду на шлюб (при цьому батько дівчини з’єднує руки молодих); або відкидають нареченого.

Якщо наречений приходить в будинок дівчини один, його візит не повинен бути довгим. Наречена в разі згоди її батьків також повинна побувати у батьків нареченого. При цьому вона купує букет для матері хлопця.

Оглядини

Під час оглядин нареченого з нареченою представляють рідні та знайомим.

Викуп нареченої.

Традиція викупу нареченої стара, як і сам шлюбний ритуал. На сучасному весіллі викуп нареченої – всього лише гра, однак раніше цей обряд мав дуже серйозний підтекст. Сьогодні шлях нареченого до нареченої вже не є настільки тернистим, однак викуп нареченої як обряд дійшов до наших днів.

Власне з цього весільного обряду і починається сучасне українське весілля. Викуп нареченої жених здійснює не поодинці, а разом з супроводом рідні та друзів. Цей обряд супроводжується конкурсами, загадками і жартівливими завданнями для нареченого.

Чим же викуповують наречену? Зазвичай квітами і солодощами, хоча на деяких весіллях, як і раніше прийнято викуповувати наречену грошима. Викуп нареченої для багатьох – найбільш відомий і улюблений весільний обряд.

Туфелька нареченої

Придане наречена готувала сама – шила, вишивала, збирала прикраси. А от весільні туфельки вона купувала на заощаджені гроші. Тим самим показуючи новим родичам свою господарність, ощадливість.

Весільний коровай.

А тепер кілька слів про короваї, точніше про походження цього слова. "Коровай” – загальнослов’янська назва круглого хліба. Спочатку це було весільне блюдо "коровай” – від слова "корова” (ймовірно, передбачалося, що наречена – "корова”; можливо, саме з цим пов’язаний обряд розплітання надвоє коси дівчини та укладання двох кіс на голові у зачіску, що нагадує роги корови.

Випікання весільного короваю супроводжувалося спеціальними ритуалами, і було найважливішою частиною весільного обряду. З випіканням Короваю пов’язано багато повір’їв і правил. Він був обов’язковий при першому шлюбі, вдовам і вдівцям коровай не пекли. Коровай пекли жінки, які були щасливі у шлюбі, дівчата і вдови не допускалися. Весь процес від замішування тіста до випікання короваю супроводжувався спеціальними піснями. Крім короваю, випікали шишки, які були символом плодючості, якими обдаровували всіх гостей. Також як весільні ритуальні атрибути випікалися калачі і печиво різної форми (у вигляді корівок, коників, півників і т.д.). Печивом пригощали дітей.

Обряд зустрічі молодих.

Він включає в себе кілька урочистих моментів: зустріч молодих з короваєм і батьківське благословення.

Обряд вінчання

Вінчання — церковний шлюб, одне з таїнств — союз чоловіка та жінки, освячений церквою, де, як вважається, Господь своєю присутністю з’єднує душі в єдине ціле. В таїнстві вінчання Господь подає свою благодатну допомогу, щоб подружжя мало змогу бороти всі негаразди, які трапляються у спільному житті. Таїнство вінчання починається з обручення, знаного теж як заручини. Після молитв на пальці молодим одягають обручки. Перед цим ці обручки клали на престол, і таким чином їх освячували. Після обручення молодих ведуть на рушник. Також під час вінчання наречені п`ють вино з однієї чаші. У минулому це була спільна євхаристична чаша, співучасть у Євхаристії, котра затверджувала сповнення шлюбу у Христі. Після обряду вінчання голову нареченої покривають хусткою.

Обряд «Чоботи».

Головні дійові особи теща і зять. У жартівливій обрядовій формі зять обдаровує тещу чобітками, щоб теща віддала йому дочку і була до нього більш прихильною. Обряд «Чоботи» – один з найвідоміших обрядів у України.

Обряд покривання молодої.

Беруть участь наречена, наречений, свекруха і незаміжні дівчата. З недавніх часів фата, весільний букет і підв’язка, стали в Україні магічними символами.

В обряді покривання молодої, свекруха знімає з нареченої фату і одягає хустку, таким чином наречена вважається вже не дівчиною, а жінкою. Потім всі незаміжні дівчата водять хоровод навколо нареченої, а наречена по черзі запрошує кожну з подружок, приміряючи на неї фату. У цей час, звичайно, звучить українська народна пісня «Горіла сосна, палала».

Після цього, дівчата шикуються в ряд і ловлять весільний букет – з сучасного повір’ям, хто з них зловить квіти, той незабаром знайде сімейне щастя.

Букет нареченої.

Та подружка, яка зловить букет нареченої, скоро вийде заміж. У сучасні весільні обряди ця пустотлива традиція прийшла з європейських країн, і зайняла своє місце на українських весіллях, поряд з традиційними обрядами.

Обряд передачі сімейного вогню.

У цьому обряді батьки передають тепло свого вогнища дітям. під кінець вечора перед проводами молодих батьки запалюють від кожної родини по свічці і запалюють свічку молодих, промовляючи благословення.

Обряд родичання.

В обряді родичання беруть участь батьки і молоді. Обряд символізує єднання двох родин за допомогою обрядових слів.

Традиційний весільний обряд українців, єдиний у своїй основі, має декілька етнорегіональних варіантів. У Західному та Поліському регіонах краще збереглася скотарська і рослинна символіка, у центральних та південно-східних- землеробська. Регіональні відмінності простежуються також в комплексі звичаїв, народних вірувань, уявлень про забезпечення щасливого шлюбу молодят, у формі весільних атрибутів, обрядового хліба, у весільній термінології та ін. Українське весілля дуже багате обрядовим фольклором, як вербальним, так і, особливо, пісенним. Жіночий хор (дружки, свахи) супроводжував і пояснював всі найважливіші моменти весільного обряду.